Ось, що розповідала Домна Саківна Мельник (1909р.н.) . Вона та ще декілька
пастухів пасли худобу в Бродах. Раптом небо стало похмурим. Насувалася гроза.
Страшна хвиля світла полетіла на село. Звідки простяг до неба руки дим з
полум’ям. Це горіла церква в яку вдарила блискавка. Полум’я лизало стіни і ковтало їх. Люди в
розпачі сипали на вогнище землю. Хтось порадив гасити кислим молоком. Скільки
його потрібно!? Вогонь сягнув купола, охопив хрест… Гуділо і палахкотіло на всі
боки, вогонь став зазирати до села. Діти затамувавши подих, сиділи на груші. А
в дома з переляком слухали нові розповіді. Віруючі почали ходили на службу в
хату...
До 1961 року в селі були священики Сафроній Новоселецький, Михаїл Жильчук, Іларій Туржанський, Євгеній Кушпета, Іван Калішевич, та Талімон Сорока. Існував церковний хор без якого не проходили ні вінчання ні похорони.
У 60-х роках стали забороняти
богослужіння та церковні обряди. 1 січня 1961 року відбулося останнє вінчання в
церкві. Населення переконували, що у вік космічних відкриттів, наукових
досягнень релігійне мислення є проявом відсталості і суперечить
природі радянської людини. Культові споруди закривали і навіть зносили. Громада
мала право наймати священнослужителя лише тоді, коли він отримував реєстраційне посвідчення
уповноваженого при облвиконкомі.
За 1957-1964 роки в Україні було закрито
46 процентів православних церков, молитовних будинків. Закрили їх і в Великому
Вербчі.
З 1990 року у селі діє Свято–Михайлівська церква, де службу
проводить благочинний Сарненського
району Олександр Кокора.
Назвали її на честь Святого Архистратига Михаїла, або як кажуть селяни,
Михайла. Тому для жителів села Михайлів день є храмовим
святом.