ГЕРБ

Герб с.В.Вербче за своєю формою круглий. Блакитний і зелений – головні кольори герба – складають його основне поле круглої форми. Кольори розміщені горизонтально, займаючи ½ площини основного герба кожен. Блакитний колір – символ мирного неба і річки Мельниці, на берегах якої розкинулось наше село. Зелений колір – символ життя та рідних поліських лісів. Символ достатку, багатства полів та угідь, єдності громадян села та їх трудової звитяга у гербі є золотавий пшеничний сніп розташований посередині основного поля. Перевесло снопа – білий вишиваний рушник, який є уособленням чистоти , миру та бережливого ставлення до історії і традиції свого народу.
Від напів розгорнутого берестяного сувою символу древності роду Великовербченського, з зазначеним на ньому роком ( 1577) Заснування села, по обидві сторони посередині, розляглися молоді пологи Верби як уособлення вічно молодого життя , як головний символ села.  Дві вербові гілки охоплюють поле герба по колу,  сходячись у верхній частині.
Назва села виконана декоративним шрифтом, червоного кольору, який уособлює любов до життя та силу духу, розташована по колу: зверху слово Велике, знизу – Вербне. Зліва між словами назви – супліддя ліщини як символ самодостатності, справа –супліддя дуба як символ мудрості та сили.
Герб облямований блакитною окрайкою, яка завершує головну ідею герба: „Ми діти Землі!»

 

ПРАПОР

Прапор с. В.Вербче являє собою полотнище прямокутної форми у співвідношенні 2/3 довжини до ширини. За основу взято Державний  прапор України на полотнище якого зі сторони древка вміщено трикутне поле зеленого кольору основного кольору села із зображенням головного символу села вербових пагонів світло-зеленого кольору, які розташовані колом.


ГІМН

Слова: Лідії Гольонко

А село моє називали Вербчем,
З давніх – прадавньої пори,
Бо були його зеленим серцем
Мовчазні вербові гущарі..
Та село мінялось казково
У полоні косметичних чар,
І йому, сучасному, раптово
Став вербовий заважать гущар
В’ється асфальтована дорога,
Замість річки – красенем ставок,
Там де верби полоскали ноги,
Тяжко посміхається пісок…
Та чомусь до них чутливе серце
Звикнуть намагається  дарма….
А село і досі зветься Вербчем
Хоча верб давним – давно нема.